Для мільйонів людей це слово має присмак горя, крові, смерті… Війни – найбільші трагедії в історії людства, а війна у Афганістані завжди болем відгукуватиметься в серцях наших співвітчизників.

15 лютого в Україні вшановують учасників бойових дій на території інших держав. Саме 29 років тому завершилося виведення радянських військ з Афганістану. Україна у тій війні втратила майже три з половиною тисячі своїх синів. Десятки тисяч повернулися скаліченими - фізично чи морально. І сьогодні в незалежній Україні колишні воїни-інтернаціоналісти не почуваються героями. Вистачає тих, хто закидає, мовляв, проливали кров - свою і чужу заради імперіалістичних інтересів Радянського Союзу. Забуваючи, що ці люди просто виконували свій обов'язок - військовий і громадянський - і виконали з честю. Такими словами розпочав вступну промову учитель історії нашого закладу Онищенко Віталій Іванович. Присутнім було запропоновано переглянути відеоролик про жахіття війни в Афганістані. Всі мали можливість поринути у вир тих жахливих подій, побачити справжніх героїв, воїнів, які виконували свій інтернаціональний обов'язок.

Таким воїном-інтернаціоналістом є житель нашого села, майор у відставці Децик Михайло Олексійович, який відгукнувся на запрошення учнів та вчителів і завітав до нашої школи. Сам Михайло Олексійович родом із Полтавщини. Після закінчення середньої школи вступив до Харківського військового училища, потів служив у Херсоні на посаді зв’язківця, а коли почалася війна у Афганістані, то пройшов її з самого початку і до 1985 року. Михайло Олексійович з великою повагою і любов'ю розповідав про своїх друзів, які загинули і яким пощастило вижити у тій страшній війні, про їх подвиги і кумедні ситуціїї, які траплялися з ними. Ми дуже уважно слухали розповідь Михайла Олексійовича, для дітей воїни-інтернаціоналісти – жива історія, свідки страшних подій, приклади людської мужності. Вразило нас те, як Михайло Олексійович розповідав про свою матір, яку він беріг і до кінця війни не розповідав їй, де він служить і що з ним, хоча материнське серце відчувало і мама весь час молилась за нього. Переживши пекло війни, воїни, як ніхто, знають ціну миру. Та найвищою нагородою для тих, хто вцілів, є життя, а для загиблих - пам'ять!

Валерія Клименко