Доброго дня Вам, шановні панове!

До вас моє слово, а може промова.

Я, Клименко Валерія,

вчуся у школі, у 5 класі

(така моя доля).

Найбільше в житті я люблю мандрувати,

Читати книжки або вірші писати,

А ще полюбляю фантазувати.

Пригоди люблю, про них говорити,

Їх просто вигадувати або  творити.

Та розуміють усі, що навчання –

То річ серйозна із рання до рання.

Тож зранку – уроки, а ввечері – книжка,

У сон переносить чарівна подушка.

Ось тут я мандрую з мавп’ям смарагдовим

І бачу планету усю Пурпурову.

На ній є, звичайно, свої таємниці,

Які нам відкрити разом доведеться.

Гарбузик героєм себе проявив,

А я врятувала усіх від злих сил.

Кокоси здолала, жахливі ліани

І Люма звільнила від зла і обману.

Гортаю сторінку, а там перегони

На скутері з татом, космічні пригоди

І шапка чарівна, що мову птахів

Мені зрозумілою зробить зовсім.

А інша планета, що Мороком зветься,

Де Крош проживав, там про нього і йдеться.

Щурам конче треба енергія сонця,

Яке у людське заглядає віконце.

Та все ж уладнали і цю ми біду.

Втомились від мандрів... я спати піду,

А Олю залишу з її медальйоном,

З Гарбузиком, з татом, з товаришем Люмом

І кожна із мандрів мене чомусь вчить:

Здійсненне усе – варто лиш захотіть.

Тож раджу вам, друзі, читайте цей твір,

Який закружляє у фентезі-вир,

 А  авторка - Леся Вороніна зветься,

У творі про все, що сказала, і йдеться,

Де будуть героїв падіння і злети,

 Це - «Таємниці Пурпурової планети».

Валерія Клименко, 5 клас

Я — син українського роду,

Що калиною квітне у світі,

І живе для свого народу,

Як живуть для батьків їх діти.

Сонцем сповнений, лагідним вітром,

Загартований волею степу.

Я  - козак, що у краї нездоланнім,

Пам’ятає історію злету.

І свободою сповнені груди,

Що вдихають лиш волю і волю,

Пам’ятатимуть рід наш люди,

Наша слава освітлює долю.

Хай народ наш цього не забуде,

Пам’ятає героїв і зодчих.

Той  лиш славу собі здобуде,

Хто добра Батьківщині хоче.

Рудченко Олексій, учень 3 класу

Україною йшла дитина

Босоніж стрічати світанок,

В полі пісню співала пташина,

Соловейко затих… Божий ранок…

Світе милий, красою зрошений,

Що молитву шепоче до неба,

Розумію красу твою серцем.

Ну а більше нічого не треба.

Хтось бажав, хтось любив до нас,

може,

Може світ весь сходили ці ноги,

Але шляхом ішла дитина,

Не лякаючись, без настороги.

Тут минуле зустрілось з майбутнім,

Завітало в гостину до нього,

Все святе, що несла дитина,

З степу рідного й до порогу.

Скориця Дар'я, учениця 9 класу